Поиск специалистов
на свадьбу и праздники
папа рома
Все опросы

Опросы

Опрос для девушек. Во сколько лет вы решили создать свою семью?

  • Нравится (1)
  • Поделиться
  • Комментарий (0)

Леся Украинка. Испытание сердца.

КРІЗЬ ТЕМРЯВУ У ПРОСТІР Я ПРОСТЯГАЮ РУКИ ДО ТЕБЕ…(история одного письма)

Придет время, и мы устанем от ежечасной погони за средствами, дающими силы лишь для продолжения погони.
Придет время осознания потребности поиска ценностей нетленных.
Придет время, и, отстранившись от идеологической, политической, коммерческой и прочей шелухи, мы станем, наконец, способны сопереживать живой душе другого человека, возрождая, тем самым и свои собственные души.
Тогда за выцветшим от времени штампом, обезобразившим портрет, мы сможем разглядеть лицо человека.
 Тогда, отдав должное патриотизму и революционным идеям, мы сможем наслаждаться истинной поэзией, красотой мысли и слова. И перед нами встанет живая женщина.
Лариса Петровна Косач.
Леся.
Украинка.

Они познакомились в Крыму, где в то время оба находились на лечении. Судьба подарила им только один год.
Его звали Сергей Константинович Мержинский и был он убежденным революционером и членом РСДРП.
Их сблизили социалистические идеи и романтизм борьбы за общее благо, и, может быть сама природа Крымского полуострова.
Но уже в следующем году состоялся Первый съезд РСДРП П в Минске. После него начались аресты делегатов. Мержинский избежал ареста, однако он был уже смертельно болен. Лариса бросилась его спасать.
Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важким хрестом,
Ти говорив: «Я втомлений… так, справді…
Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо?
Я одинокий … і нема вже сили…»
Ти говорив так просто і  спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, -
Як завжди…
Из Минска она пишет сестре о тяжелых условиях пребывания больного, просит срочно по телеграфу (в письме слово подчеркнуто) выслать семь рублей, так как занять не у кого, а Сергей Константинович стеснен материально. В письме сама отмечает, что «лист монотонний», но таковы впечатления; выдержка не покидает, «тільки вечорами непреоборимий смуток опановує…»
                       Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести… Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом…
Дальнейшее складывалось все хуже, страшнее. Дорогой сердцу человек, близкий всем образом мыслей и стремлений, погибал на руках у другого, также страдающего от жестокого недуга. Смерть выжидала рядом, неумолимая и непреодолимая. И в эти дни характер и воля Ларисы Косач проявились во всю свою прометеевскую мощь. За одну ночь возле смертельно больного она написала удивительную трагедию «Одержима», продолжала писать лирику. Ее письма трагичны и одновременно высокопоэтичны. Непроизвольно она рисует свой автопортрет, в котором и самоотречение, и выдержка, и чувство долга, и безграничная любовь…
…потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились.
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні ночі,
Все голос твій бринів: «Я втомлений… так,
                                                                справді…»
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося збирати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.

А через два года после смерти любимого человека она напишет:

«Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, мучило, заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, - вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої листи, мій друже...
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди»…

        Ирина Юрьева                                                                                                 jurieva.ucoz.ru
 

Назад
Читайте также
3 свадьбы Урганта.
Безнадежная любовная история принцессы Дианы.
Я ЖИВ, ДВЕНАДЦАТЬ ЛЕТ ТОБОЙ ХРАНИМ…
А. С. Пушкин: «… был бы без тебя несчастлив…»